Подорож країною видатних художників

Про Катерину Білокур

Батьки не пустили вчитися і не давали малювати

Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року у селянській родині у селі Богданівка на Полтавщині. Тоді село входило до Пирятинського повіту, а зараз належить до Яготинського району Київської області.

Батьки були небідними, але дуже ощадливими. Дівчинку не пустили до школи, щоб зекономити на одязі та взутті.

Малювати Катерина почала у дитинстві: патичком по снігу чи вологій після дощу стежці, вугіллям по усьому, де залишався слід.

Батьки не розуміли цього захоплення дитини, сварили її за «лінощі», а то і карали за «забудькуватість», коли дівчинка забувала про доручену справу, заглибившись у малювання.

Картини українки Катерини Білокур відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу. Майстриня “наївного мистецтва” стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. Її картини сварили, ними захоплювалися, але жодного роботи Білокур не залишали байдужим.

Пропонуємо дізнатися трохи більше про нашу талановиту співвітчизницю та подивитися на картини, які підкорили багатьох досвідчених художників.

Три картини Білокур — “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо і висловлює думку, яка стала відомою на весь світ.

          

Марія Приймаченко 

     Народилася Марія Оксентіївна 1908 року в селі Болотня на Київщині в сім'ї мистецьки обдарованих людей. Її батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Мати, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, в якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти - на птахів".
Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Усі предмети, що оточували дівчинку, ставали учасниками живої захоплюючої гри, інколи - сумної, частіше - яскравої і святкової. Прихід до мистецтва був зумовлений одвічним селянським потягом до роботи. Через недугу, не маючи можливості працювати в полі, рано змушена усамітнюватися, майбутня майстриня, прагнучи приносити радість людям, свою енергію і працелюбність почала вкладати в мистецтво. Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, неминуча для таланту потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.
     "Починалося все це так, - згадувала художниця. - Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувалися, радили вчитися...

     У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Київському державному музеї народного декоративного мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду, розписані рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і зеленими крокодилами, вкритими квіточками. За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Марію Приймаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі... Талант художниці визнаний у світі...

      Шедеври геніальної художниці,  а також роботи її прямих спадкоємців і учнів:  сина Федора і внуків Петра та Івана,  відкрито глядачеві на виставці «Дивовижний світ» до 3 липня. Велику частину творів створено в період з 1940-х до 1990-х  років,  експозицію доповнено і творами декоративного мистецтва — розписними тарілками.

     Творчість Марії Приймаченко — яскраве явище національного мистецтва, що увібрало в себе всі соки народної культури. Роботами Марії захоплювався Пікассо і Марк Шагал, а відомий живописець Микола Глущенко сказав: «У ній уособлена культура нашого народу». Народний художник України — звання, яке заслужене роками чистої творчості, вірою в людей і оптимізмом, незважаючи на хворобу, війну і вдівство. Її перший успіх 30-х  років  на всесоюзному і міжнародному рівнях чесно заслужений впертістю в досягненні мрії: стати Художницею. 

          

Одна із відомих майстрів Петриківського розпису Тетяна Пата 

ТЕТЯНА ПАТА

1884–1976

Тетяна Пата

Народилася 20 лютого 1884-о року в сім’ї без­земельного селянина Якима Мартиненка. Жили дуже бідно, і всі восьмеро дітей батрачили у сільських багатіїв. Чотирнадцятирічна Тетянка мала хист до малювання і заробляла на хліб тим, що ходила до багачів квітчати до свят або весіл­ля комини печей. Розмальовувала вона барви­стими квітами також скрині та віялки, зроблен на продаж її односельцями. Слава про її розписи пішла далеко, і Пата стала виконувати на замовлення і мальовки на папері. Це були невеликі за розміром букети з квітів та ягід (23X16 см), призначені для наліплювання до “дзеркала” на комині печі.

Тетяна Пата – автор ескізів рушників, килимів, розписів коминів; декоративних панно “Калина” (1913), “Червона калина” (1919), “Букет” (1936), “Калина і квіти”, “Павичі серед квітів” (1949), “Зозуля на калині” (1960), “Панно з птахами” (1976), “Майори” (1972). Виконувала настінні розписи, оформлювала книжки, створювала художні листівки.

Викладала у 1936-41-у роках в Петриківській школі декоративного розпису. З цієї школи під керівництвом Пати вийшло ціле покоління талановитих майстрів – Марфа Тимченко, Євдокія Клюпа, Галина Пруд­никова, Векла Кучеренко, Ганна Данилейко, Іван Завгородній, Марія Шишацька, Віра Клименко-Жукова, Василь Бабенко, Марія Максютенко, Олександра Пікуш, Надія Пікуш, Надія Шулик, Василь Соколенко, Федір Панко, Олександра Кушнір і Зоя Кудіш. Під впливом цієї школи формувалася творчість Пелагеї Глущенко і се­стер Віри і Ганни Павленко.

Педагогічну роботу Тетяна Якимівна поєднувала з творчою. В фондах та експозиції Дніпропетров­ського історичного музею знаходиться багато зраз­ків розписів, що належать до 1937—1938-о років, майстерно виконаних пензлем, та й не лише пензлем, бо графічна техніка художниці дуже різнома­нітна. Вона малює пелюстки квіток стеблинкою оситняку, найтоншим пензликом виписує перисті листочки, вишкрябує трісочкою тоненькі прожил­ки в середині листочка і просто пальцем малює прозорі достиглі ягоди. З однаковою любов’ю і тонкою спостережливістю малює Пата розкішні садові квіти — червоні та білі півонії — чи скром­ні польові квіти та травки або навіть гілочки з плодами червоних, зелених і синіх стручків перцю. Художниця охоче вкомпоновує в свої бу­кети грона винограду або гілочку з ягодами по­луниці чи калини. Композиційна побудова буке­тів дуже різноманітна.

                                                      Творчість Тетяни  Пати

Творчість  Тетяни Яблонської

Біографія Тетяни Яблонської скорочено

Яблонська Тетяна Нилівна з’явилася на світ 24 лютого 1917 році в місті Смоленськ, в сім’ї викладачів гімназії. Батьки дівчини у 1928 році вирішили знайти порятунок від більшовицької влади, яка цькувала їх та виїхати таємно до Польщі. Їхній шлях втечі пролягав через міста: Одеса, Кам’янець-Подільський. Але він не вдався. На певний час родина Яблонських змушена була осісти в Луганську.

У 1933 році Тетяна Яблоньска вирішила вступати до художнього технікуму в Києві. Але досить скоро технікум ліквідували і вона продовжила навчання в Київському державному художньому інституті на факультеті живопису. Викладав в закладі великий український художник-реформатор, професор Федір Кричевський. Художній інститут Тетяна закінчила в 1941 році. Вона також отримала звання професора.

У повоєнні роки уже будучи професором, Яблонська деякий час займалася викладанням живопису в КДХІ, також завідувала композиційною кафедрою та керувала майстернею, яка спеціалізувалась на монументальному живописі.

В 1951-58 роках Тетяна Яблонська була прийнята у лави депутатів Верховної Ради УРСР, а також входила до складу Правління Спілки художників України та СРСР.

Все своє життя Яблонська продовжувала малювати, створюючи неперевершені картини та пейзажі. Її часто називають обличчям України. Ще за життя творчість Тетяни Яблонської була відмічена усіма можливими нагородами й преміями на той час. Вона являється двічі лауреаткою Сталінської премії. Теж двічі була відзначена державною премією СРСР. У 1998 році вона отримала премію ім. Т. Шевченка.

У 2001 році, в роки незалежної України, Тетяна Яблонська отримує звання Героя України. Вже тоді була вона дуже хвора – в 1999 році художниця перенесла складний інстульт, їй паралізувало праву частину тіла. Але сила й натхнення до малювання взяли гору – Тетяна Нилівна навчилася вправно малювати лівою рукою, здебільшого пастелі. Кожного дня вона створювала по два малюнки. 

Джерело: https://dovidka.biz.ua/tetyana-yablonska-korotka-biografiya

Творчість Тараса Григоровича Шевченка

Тарас Григорович Шевченко

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. Народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли "козачком" до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім - до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали "у науку" до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва. Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.